Під завісу радянської епохи в Ленінграді Олександр Шмонов спробував вбити першого і єдиного в історії СРСР Президента.
7 ЛИСТОПАДА 1990 року у вечірньому випуску телепрограми «Время» передали сенсаційне повідомлення ТАСС.
«Під час святкової демонстрації на Красній площі в районі ГУМу пролунали постріли. Як повідомили в прес-службі Комітету Держбезпеки СРСР, затримано мешканця Ленінграда, який зробив з обрізу мисливської рушниці два постріли в повітря. Постраждалих немає. Ведеться розслідування».
Олександр Шмонов, який наважився на постріл на Красній площі, рік відсидів у в’язниці, а потім ще чотири роки — у психіатричній лікарні. Зараз, через майже 16 років, він живе в передмісті Санкт-Петербурга Колпіно і займається бізнесом. Нещодавно він погодився розповісти свою історію репортерам.
Тоді йому ще не було й сорока років. Він працював на Іжорському заводі. Там і вступив до лав Вільної демократичної партії Росії. Шмонов вважав Горбачова винним у встановленні тоталітарного режиму, у загибелі 21 людини на мітингу в Тбілісі 9 квітня 1989 року і розстрілі 131 людини в Баку 20 січня 1990 року. Тому і вирішив «прибрати» його, щоб зробити можливими вибори нового президента.
До теракту він готувався серйозно, прочитав багато літератури на тему замахів і дійшов висновку, що найкраще здійснити задумане самотужки. «Хтось може проговоритися або потрапити в мережі спецслужб, — пояснював він, — а самотнього викрити складніше, якщо ніхто не знає про його наміри».
Найскладніше було дістатися до Горбачова, але ж 1 травня і 7 листопада він завжди з’являвся на трибуні Мавзолею — цим і вирішив скористатися терорист. Від вибухового пристрою і автомата Калашникова він відразу відмовився — могли постраждати невинні люди. Вирішив стріляти з пістолета.
Дізнавшись, що «Макаров» на чорному ринку коштує 2,5 тисячі рублів, він продав вирощену на дачній ділянці смородину і купив пістолет з патронами. Однак у лісі під час пристрілки виявив, що зброю йому продали непридатну — обдурили. Тоді Шмонов пішов у магазин за рушницею. Там, однак, зажадали мисливський квиток — довелося збирати довідки з психіатричного та наркологічного диспансерів, вступати до Спілки мисливців СРСР, а вже потім йти в магазин. Зате німецька двоствольна рушниця 16-го калібру за 1800 рублів була абсолютно надійною. Правда, на кулі довелося витратити ще півтисячі рублів.
Варто зауважити, що під час служби в армії Шмонов був кращим стрільцем взводу. З автомата Калашникова він влучав у дев’ятку з відстані в сто метрів. Але з тих пір минуло вісім років, треба було відновлювати навички стрільби, і він почав часто відвідувати тир.
За два тижні до листопадових свят він обрізав приклад у рушниці і купив вільне і довге пальто, під яким легко було приховати обріз. Під час тренувань мушка рушниці чіплялася за підкладку пальто, тому її він теж відпиляв. Кілька днів пішло на виготовлення спеціального чохла і ременів, щоб зручно закріпити зброю на тілі.
— Мені довелося ретельно продумувати, як витягнути ствол на Красній площі, — розповідає Шмонов. — Треба було передбачити все до дрібниць. Щоб не викликати підозр, я вирішив у потрібний момент голосно кашляти і сякатися у велику хустку, а потім полізти в нагрудну кишеню, щоб нібито покласти її туди, і в цей момент вихопити обріз.
17 жовтня Шмонов звільнився з Іжорського заводу, щоб не накликати неприємностей на людей, з якими працював, а 5 листопада виїхав до Москви. Рушниця в розібраному вигляді лежала у валізі. 6 листопада він здав валізу в камеру схову і зняв кімнату в однієї з жінок, які пропонували цю послугу на вокзалі. У господині квартири поцікавився, чи можна буде завтра вранці потрапити на Красну площу, щоб подивитися на Горбачова. Жінка відповіла, що прохід на Красну площу завжди перекривають до закінчення демонстрації, а Горбачовим можна помилуватися і по телевізору.
Шмонов сперечатися не став і пішов на вокзал за валізою. По дорозі купив «Вечірню Москву» і зайнявся вивченням повідомлень про місця збору святкових колон жителів столиці. Вирізку з газети вирізав і поклав у кишеню.
Вранці 7 листопада зарядив правий ствол рушниці кулею «Польова», а лівий — «Супутником» (їхня вбивча сила вбиває з відстані ста метрів лося або кабана) і вирушив до місця збору колони Бауманського району. Там нишпорили працівники КДБ і міліції в цивільному, але йому все ж вдалося втертися в натовп.
Об 11.09 колона наблизилася до Мавзолею. Коли до трибуни залишилося близько 50 метрів, Шмонов вихопив обріз, прицілився в голову Горбачова і натиснув на курок, але хтось поруч встиг підбити його під лікоть, і перша куля полетіла в небо, а друга влучила в стіну ГУМу. У наступну мить його скрутили, підняли на руки і винесли з площі обличчям вниз.
Михайло Горбачов, дуже збентежений цією подією, розповідав про неї так: «Я стояв на Мавзолеї і бачив, що під час демонстрації сталася якась бійка. Чув і якийсь хлопок з боку ГУМу. Потім мені сказали, що це було замахом на моє життя. Я, правда, не знаю — чи не було це підлаштовано, щоб вплинути на Горбачова? Адже пристрасті в країні вже кипіли, обстановка була гострою, напруженою, і, може, президента вирішили просто налякати?»
— За чотири роки в психушці мені насильно впихнули кілька відер ліків, — розповідає невдалий терорист. — Кожного разу після прийому таблеток ретельно перевіряли, чи не залишив я таблетку під язиком або за щокою — шарили в роті паличками. Робили мені багато болючих уколів, ігнорували все, що б я не говорив, а на волю випустили вже інвалідом. Але я поступово відновив сили, став працювати сантехніком, а через кілька років організував власну ремонтну фірму. На питання, чи не вважає він свої тодішні дії помилкою, Шмонов відповідає: «Ні. Не вважаю. Я і зараз не згоден з тими, хто думає, що Горбачов дав країні свободу. Народ сам обрав шлях до демократії, а генеральний секретар компартії просто не зміг цьому перешкодити».
